Дійові особи:

Микола Бордюрний – 48 років. Невпевнений в своїх можливостях. Архітектор.

Янгол – молодий, розв’язний, піжон, гульвіса. Вдягнений сучасно: джинси, футболка, піджак.

КВАРТИРА МИКОЛАЯ.

Чути шум з ванної кімнати. Хтось миється під душем.

Кімната в ранковому сутінковому освітленні. З великих вікон падає легке ранкове світло. На столах, табуретках, підлозі, книжкових полицях розміщені архітектурні макети, моделі будинків, бізнес-центрів, частин вулиць. Декотрі макети зламані, тому недбало звисають з полиць, лежать на підлозі.

Вздовж стін, розміщені стелажі для книжок. Зверху рулони паперу - пусті та з кресленнями. Багато ламп. Крім книжкових стелажів в кімнаті є дзеркало, диван, кульман, письмовий стіл. На столі безлад - розкидані папери, олівці, лінійки.

На одній із стін, висить графічний портрет Антоніо Гауді. Під ним табурет. На табуреті макет будівлі. Його форми чудернацькі, макет яскравий та красивий з неймовірними дахами.

В одному з кутів сцени з’являється чоловічий силует (Янгол). Стоїть та спостерігає.

Шум душу припиняється.

В кімнату заходить згорблений Микола в халаті з рушником на голові. Він не помічає Янгола. Микола іде в напівтемряву. Перевдягається у джинси, футболку, зверху вдягає піджак. Ретельно витирає голову. Стає перед дзеркалом, розчісується. Приділяє час зачісці.

Виходить. Повертається з мотком мотузки для білизни, кидає її посеред кімнати. Крокує до табурету. Зупиняється, дивиться на макет, немов крізь нього. без емоцій змахує макет мов міраж. Хапає табурет за верхній край, протаскує його підлогою до мотузки.

Микола ставить табурет, стає на нього, дивиться вниз (забув мотузку), спускається, бере мотузку. Силует (Янгол) нетерпляче хитає головою. Микола щось пригадує, кидає мотузку, сходить з табурету, іде до книжкової полиці, проводить пальцем по книгам, шукає певну книгу. Дістає, перегортає, випадає фотографія жінки. Бережливо піднімає, здмухує пил. Тремтять руки, не виходить ставити на полицю закриту книгу. Кладе книгу просто на полицю, не ставлячи в ряд. Тремтячими руками вдивляється в фотографію. Заплющує очі. Ховає фото в кишеню піджаку. Знову бере книгу, перегортає, дістає гербарій квітки. Дуже бережно його тримає. Крокує до табурету, щось пригадує, іде до іншої стіни, знімає графічний портрет Гауді. Притискає його до грудей і, так само дбайливо, несе квітку.
Сідає на табурет, вдихає квітку. Нечутно плаче. Дістає жіноче фото, проводить пальцями по волоссю, прикладає гербарій до фото і ховає у кишеню. Притискує портрет, бере мотузку. З тремтячих рук то портрет, то мотузка намагаються випасти.
Залазить на табурет, стає навшпиньки, кидає мотузку вверх на люстру. Декілька спроб, щоб зачепити за люстру. Силует (Янгол), скривлюється в нетерпінні. Микола чіпляє мотузку, зав’язує, петля знаходиться на рівні його поясу, міряє петлю, розуміє – не так зав’язав, потім вузол розв’язується, дивиться на кінці мотузки. Поправляє волосся на голові.