"Арістотелівська" (закрита) драма - розкриває характер персонажів через їхні вчинки. Такій драмі притаманна фабульна будова з зав'язкою, розвитком дії, кульмінацією та  розв'язкою. У такому типі драми зберігається хронологія подій та вчинків героїв на відносно обмеженому просторі (Евріпід, Софокл, Корнель, Расін, Шіллер, Лессінг, Гюго, Байрон, Котляревський, Квітка-Основ'яненко, Островський, Карпенко-Карий, Франко).

"Неарістотелівська" (відкрита) драма - в основу покладено синтетичне художнє мислення, коли до драматичного роду активно проникають епічні чи ліричні елементи, створюючи враження міжродової дифузії. Це характерно для театрів Кабукі та Но, музичної драми у Китаї, а також для Б.Брехта, Н.Хікмета, М.Куліша, Е.Іонеско, Є.Шварца.

Якщо в данному жанровому типі домінують епічні елементи, то така драма називається епічною - умовність, інтелектуалізація змісту, активне втручання письменника в дію (Брехт, Хікмет, Куліш, Кочерга).

Лірична драма - в центрі внутрішній світ героїв. У ліричній драмі посилюються естетичні функції умовності та просторові параметри, складнішою стає композиція, домінують асоціативні  зв'язки.

"Драма для читання" -  п'єси, не призначені авторами для постановки. Вони створені насамперед для читача, а не для глядача (Гете - "Фауст", "Торквато Тассо", "Егмонт"; Байрон - "Сарданапал", "Манфред"; Шоу - "Людина і надлюдина", "Назад до Мафусаїла"; Роллан - цикл драм про Велику французьку революцію).