Комедія (весела процесія, пісня) -  драм. твір, у якому засобами гумору та сатири розвін

чуються негативні суспільні й побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині. Традиційно розрізнюють комедію ситуацій (несподівані сюжетні ситуації, збіги обставин) і комедію характерів (гіпертрофія рис героя, розкриття психології характеру). Наприкінці 19ст. виникли "комедія ідей" (О. Уайльд, Б.Шоу) та "комедія настроїв" (А.Чехов) - увага зосереджується не на зовнішній інтризі та подійності, а на внутрішній дії, на боротьбі ідей, мотивів, настроїв.

Трагікомедія - драм. жанр, якому властиві риси і трагедії і комедії. В основі лежить трагікомічне світосприйняття драматурга. Очевидно, що трагічне або комічне як у житті, так і в мистецтві не можуть існувати паралельно, не стикаючись одне з одним. Одним з основних засобів трагікомедії є трагікомічний гротеск, що водночас підкреслює сенс страшного явища й оголює комічно абсурдну рису. Персонажі трагікомедії мають такі контрасні якості, що одночасно виявляють у них і свої смішні риси, і безвиходну приреченість. Трагікомедія - це водночас і похмурий погляд на світ і буфонада. Сучасна трагікомедія майже завжди іронічна. Вона не моралізує, не засуджує, а намагається замислитись разом із глядачем над цією чи іншою проблемою і надати йому право зробити вільний вибір.

Трагіфарс - за допомогою фарсових засобів і прийомів підкреслюється трагічний сенс існування.

Фарс (начинюю, наповнюю) - основою фарсу є реальна життєва подія, анекдот. Фарсові  п'єси відображають цілком життєподібні побутові ситуації. У фарсах існують типи-маски. Герої фарсів безпосередньо діють: б'ються, лаються, сперечаються. У фарсі чимало фізичних  зіткнень, ексцентрики, буфонади, гострих і динамічних ситуацій, які швидко змінюють одна одну. За рахунок таких змін, а також вільного перенесення дії з одного місця в інше, досить швидко розгортається сюжет. 

Інтерлюдія - жанр англ.комедійної драми, що виник на зламі 15-16ст. і став попередником побутової комедії. Самостійний драм. твір.

Комедія дель арте (професійна комедія) - комедія масок. Одним з головних принципів була імпровізаційність. В основі твору лежав сценарій, що мав лише стислу сюжетну схему. Протягом сценичної дії такі сценарії розширювалися завдяки імпровізаційним обробкам виконавців. Така імпровізація потребувала узгодження між акторами (ансамблевість). Імпровізація не обмежувалася створенням сценичного тексту, вона визначала і пантоміміку вистави. В Комедії дель арте були постійні персонажі (маски), що втілювали різні соціально-психологічні типи. Маски поділялися на три групи - маски панів, маски слуг (дзанні), та маски закоханих. Головним змістом творів була боротьба за щастя ліричніх героїв, а справжньою душею комедій масок були слуги. У виставах існували одночасно слово, спів, танок, пластика, акробатика. Оформлення було незмінним - вулиця міста, балкони та вікна. У п'єсах брали участь 10-13 дійових осіб (дві пари закоханих, двоє слуг, служниця, три сатиричні маски, другорядні персонажі).

Інтермедія (те, що знаходиться посередині) - жанр невеликої комічної п'єси або сцени, яку виконували між діями основної драми. Твори цього жанру могли бути комічною травестією, пародією теми основної драми, або ж сценами, ніяк не пов'язаними з її змістом. Мета - послабити емоційне напруження і розважити стомлених глядачів.

Водевіль - жанр легкої комедійної п'єси, в якій драматична дія поєднується з музикою, піснями, танцями. Водевіль - жарт, якому притаманна обов'язкова плутанина, випадкові збіги, непорозуміння, неочікувані перипетії. 

Драма (дія) - п'єса з гострим конфліктом соціального чи побутового характеру, який розвивається в постійній напрузі. Героями є переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, естетично дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. "Міщанська драма" (18-19 ст.) - в основі міщанська родинна трагедія, перевага моралі звичайної людини над можновладцями. З міщанської драми зародився новий жанр - мелодрама. Міщанська драма - Д. Дідро "Позашлюбний син,""Батько родини", Г.Е. Лессінг "Міс Сара Сампсон", "Емілія Галотті". Реалістична драма - Пушкін, Островський, Толстой, Чехов, Ібсен, Гауптман, Стріндберг, Роллан, Прістлі, Чапек, Міллер. Інтелектуальна драма - Сартр, Ануй. Соціально-побутова та психологічна драма - В.Винниченко "Чорна Пантера та Білий Ведмідь", "Молода кров", М.Куліш "Зона", "Патетична соната," "Вічний бунт", "Маклена Граса", М. Зарудний, О. Коломієць, Ю.Щербак, Л.Хоролець.

Мелодрама (музика, пісня, дія) - жанр п'єси з гострою інтригою, перебільшеною емоційністю, різким протиставленням добра та зла, морально-дидактичною тенденцією.  Напружена інтрига, яскрава видовищність, складні сценичні ефекти, музика перед виходом дійових осіб на сцену та перед найбільш почуттєвим епізодом надають сили жанрові. Гострі ситуації виникають внаслідок тяжких обставин драматичного вузла, раптовим узнаванням або розвінчуванням. Складна фабула часто поєднується з винахідливістю представників протидіючих таборів, із нелегкими перешкодами на шляху героїв. Недоліки жанру - персонажі схематично поділені на позитивних та негативних, однобічні характери, суто зовнішні ефекти (бійка, постріли, поранення, смертельні випадки), незвичайні та неправдоподібні події, вчинки героів не є мотивованими, виправданими, логічними. Типовим для мелодрами є "щасливий кінець" для позитивних героїв, які у фіналі мають торжествувати над негативними персонажами.